Описание книги
Колезький радник Ликов завинив перед начальством. Бандити вбили в Одесі батьків його помічника Сергія Азвестопула. А він залучив до пошуків убивць самого Сергія, а не відіслав у Петербург, як наказали. На покарання Ликова послали до Туруханського краю. Звідти почастішали пагони засланців; треба з’ясувати, як вони примудряються зникати тікати з такого згубного місця. Прибувши до Полярного кола, детектив дізнається, що пагони поставлені на потік. І десь на околицях Іркутська заховані «номери для втікачів». Вони еліта злочинного світу відсиджується, змінює зовнішність, отримує нові документи. А коли поліція припиняє їхні пошуки, бандити повертаються до великих міст. Недаремно Іркутськ називають столицею втікачів. Ликов вирішує їхати туди, щоб знайти і знищити кубло. Головним героєм усіх творів, сюжет яких відноситься до кінця XIX — початку XX століть, є Олексій Ликов. Крім цього вигаданого героя в дію романів та повістей вводяться й історичні персонажі — цивільні чиновники та військові чини, реальні піддані Російської імперії тих років. Всі книги побудовані на ретельно вивчених та акуратно відібраних історичних матеріалах. «Книга Миколи Свічина написана чудово. Але я не сказав би, що це новий Акунін. Хоча присутність короля сучасного російського детективу там відчувається. У головному герої, детективі Олексія Ликова, я виявив якийсь симбіоз Фандоріна і Романова — двох героїв різних акунінських серій. Олексій Ликов — це такий нижегородський супермен другої половини XIX століття, який поєднує у собі фандоринський розум та романівську простодушність. Головний герой Свічина цілком органічно (наскільки це взагалі дозволяє такий штучний жанр, як детектив), виростає з Нижнього Новгорода, торгової столиці Росії XIX століття. Ликов — учасник Російсько-турецької війни, поранений, прийшов до нижегородської поліції, щоб і надалі служити батьківщині. І негайно потрапив у палітурку, з якої дивом виходить живим… у чині заступника керівника нижегородського розшуку. Історія фантастична і, звісно, наскрізь вигадана. Але в неї віриш, тому що захоплює не сам герой, а місце та час, у якому герой діє. Роман Свічіна належить до жанру «етнодетектива». У ньому важлива не детективна, а етнографічна складова». — Павло Басинський Книги Свічина — це синтез власне ретро-детектива та популярного краєзнавства. Можна назвати цей поджанр «регіоналістським ретро-детективом» (і алітерація вийде гарна). Дія завжди відбувається в рідному автору Нижньому Новгороді та його околицях. Більшість історій, наскільки я розумію, взяті з життя (тобто з документів), і тому у фабульному відношенні Свічін не дуже виразний. Мова старанно стилізована. Трапляються, щоправда, іноді перли майже колядинські: «Государю писав! Марно. Здобув благовоління за відповідальну громадянську позицію…», але таких явних ляпів зовсім мало. Натомість дрібних бліх філолог набере тут цілу жменю. Слово «воне» ніяк не може ставитись до братів Ярмонкіних, оскільки позначає осіб жіночої статі. Слово «кружало» — народно-поетичне, давно застаріле, і в XIX столітті його могли використовувати хіба що билинники, але ніяк не селяни у повсякденному мовленні, і т. д. Атмосфера — приємна. Видатні собою панове з прізвищами на кшталт Петрово-Соловово — і навіть (не брешу!) Голенищев-Кутузов-Толстой — статечно п’ють «шустовський» і закушують морозивною хурмою.
FAQ