Описание книги
Представляємо зібрання творів, зміст яких склали твори, що стали класикою сучасної прози, а про форму подбала відома художниця Юлія Стоцька. Часи та звичаї у прозі Рубіної — пластичний матеріал, з якого автор ліпить химерні форми. У кожній вгадується рука одного і того ж майстра, але всі вони відрізняються рівно тією мірою, щоб закохатися в них окремо. У серію включені як ранні твори автора, і останні за часом. Повноцінний таймлайн, вздовж якого простежуються еволюція письменницького стилю та розширення географії подій, що відбуваються у всесвіті Рубіною. У цьому діапазоні розташовані ностальгічні спогади юності, шахрайські романи та філософські притчі, драматичні сімейні саги та масштабні історичні полотна. На її карту нанесені гучно кипляча Москва і тихі провінційні вулички, екзальтований південь і середня меланхолійна смуга Росії, екзотика східних базарів і холодність готичної Європи. Вони виписані на сторінках цих книг так, що мимоволі опиняєшся учасником квесту, заданого Діною Іллівною. Неможливо не пройти його разом із її героями — людьми творчих професій: художниками, лялькарями, акторами та співаками. Авантюристами вищої проби, привабливими пройдисвітами, харизматичними і часом такими небезпечними. «Сьогодні вісімдесяті роки минулого сторіччя здаються мені неймовірно далекими. Як каже моя маленька онука: «Це було так давно! Це було позавчора». Роки ці далекі не лише у тимчасовому відношенні, просто жили ми тоді в іншому вимірі, у зовсім іншому світі, і, домовляючись про зустріч, домовлялися гарненько: вийшовши з дому, передмовитись чи щось уточнити було неможливо: мобільний телефон, це прокляття та благо цивілізації ще не диригував кровообігом суспільства. І це було чудово – для літератури! Будь-який поворот сюжету ставав можливим, героя можна було безкарно тріпати і тягати по різних задвірках нашої країни (про задвірки світу більшість радянських людей поки і не думала), адже герой просто не міг протягом двох хвилин повідомити кому слід, де і навіщо він знаходиться . Сюжет мчав уперед на всіх парах, будь-яке непорозуміння було на руку авторові, і жодному в’їдливому читачеві просто не спало б на думку запитати: «Чому ж він (вона) не погуглил цю тему і не розібрався?» Коли я перечитую свої старі речі (вкрай нелегке для самолюбства автора заняття), я ностальгую саме за цією простодушною свободою побудови сюжету. І сама собі, тодішня, здається дуже молодою, самовпевненою, відважною…» — Діна Рубіна
FAQ