Описание книги
Народився в 1837 році, в рік загибелі Пушкіна, Случевський «ніби самою долею був покликаний стати хранителем пушкінських завітів, — писала в монографії, присвяченій поетові, доктор філологічних наук, фахівець з історії російської літератури XIX-ХХ століть Олена Тахо-Годі. — Все своє життя в міру своїх сил він свідомо прагнув підтримки пушкінської традиції і увічнення пам’яті великого поета ». Перші кроки Случевського на літературній ниві пов’язані саме з ім’ям Олександра Сергійовича. У 1857 році в літературному журналі «Загальноцікавий вісник» з’явилися вірші Случевського та його переклади Байрона, Гюго і Барб’є, потім він почав друкуватися в журналі «Ілюстрація», проте справжнім дебютом для Случевського стала публікація його віршів у «Сучаснику» у січні18. Як згадував згодом сам поет, «з’явитися в «Сучаснику» означало стати одразу знаменитістю. Для юнака 20 років від народження нічого не могло бути приємніше, ніж потрапити в подібні щасливчики, і я потрапив у них». Случевського під своє заступництво вирішив взяти сам Тургенєв, твердо впевнений, що молодий «благоподібний офіцер, з зошитом у руках» – «це такий талант, якому Лермонтов не гідний розв’язати ремінь взуття». Однак після карколомного дебюту Случевського чекало різке несхвалення з боку «передової» критики і, як наслідок – майже двадцять років вимушеного поетичного мовчання. Случевський надовго пішов з літератури, зайнявся вивченням філософії та природничих наук, служив у Міністерствах внутрішніх справ та державних майн, був членом ради Головного управління у справах друку та отримав придворне звання гофмейстера. Лише наприкінці ХІХ століття ситуація змінилася – у Случевського з’явилися і однодумці, і шанувальники його таланту. З 80-х років він знову виступив як поет, в 1898 побачило світ шеститомне зібрання його віршів і прози. Того ж 1898 року у Случевського сформувався літературний гурток. Серед завсідників «п’ятниць» у квартирі поета були Мережковський, Гіппіус, Сологуб, Соловйов, Щепкіна-Куперник… У нове століття Случевський вступив уже як визнаний метр, оточений учнями та шанувальниками. Символісти охоче друкували його у своїх альманахах, а газетних публікаціях його називали «королем російських поетів». До цих зборів увійшли обрані вірші поета, а також його прозові твори «Професор безсмертя», «Моління вітру», «Мій дядько», «Ідол», «Чорна буря», «Убив? Не вбив?», «Міський голова» та ін.
FAQ